Лейкоз — це онкологічне захворювання, що є різновидом раку крові або кісткового мозку, що характеризується патологічним збільшенням кількості лейкоцитів (білих клітин) у крові.


Близько 90% лейкозів діагностується у дорослих пацієнтів. У 2000 році у всьому світі діагноз «лейкоз» був підтверджений приблизно у 256 000 хворих. З них від даного захворювання (та його ускладнень) померли 209 000.

Приблизно кожні 4 хвилини в США лейкоз підтверджується у чергового хворого. В даний момент в США проживає більше 1 мільйона людей, які страждають від тієї чи іншої форми раку крові, в тому числі лейкозу.

У людей старше 50 років значно зростає частота захворюваності хронічним лімфобластний і гострий мієлобластний лейкоз. Старше 65 років — хронічним мієлобластний лейкоз.

Найбільш схильними захворюванню залишаються європейці (13,6 на 100 000 населення). Найменша частота захворюваності лейкозом відзначається серед азіатів і жителів тихоокеанських островів (7,4 на 100 000), а також серед американських індіанців і представників корінних національностей Аляски (7,3 на 100 000).

Лейкоз у дітей

Лейкоз — найпоширеніша форма раку у дітей та підлітків, займаючи по частоті, в різних країнах, одну з трьох лідируючих позицій. Приблизно 75% лейкозів у дітей становить гострий лімфобластний лейкоз. Дана форма частіше діагностується у дітей у віці від 2 до 4 років. Частіше хворіють хлопчики.

Гострий мієлобластний лейкоз займає більшу частину з решти 25%. Цей тип поширений в більш широкому віковому діапазоні, але частота його виявлення дещо збільшується в перші 2 роки життя, а також у підлітків.

У період з 2006 по 2010 роки частота розвитку гострого лімфобластного лейкозу серед тінейджерів 15-19 років вдвічі перевищила частоту гострого мієлобластний лейкозу. У той же час, у віковій групі від 25 до 29 років частота розвитку гострого мієлобластний лейкозу виявилася на 57% вище, ніж лімфобластного.

Причини

Встановити конкретну причину розвитку лейкозу досі не вдалося. Відзначається деяка зв’язок захворювання з хромосомними аномаліями. Зокрема, у всіх хворих хронічним мієлобластний лейкоз і у деяких хворих гострою формою даного захворювання в лейкоцитах і кістковому мозку виявляється патологічна «Філадельфійська хромосома». Дана патологія відноситься до розряду придбаних. Вона не є вродженою і не передається від батьків до дітей.

Також виявлений зв’язок з гострим мієлобластний лейкоз таких захворювань, як:

  • Синдром Дауна;
  • Синдром Блума;
  • Анемія Фанконі;
  • Синдром Віскотта-Олдріча та інші імунодефіцитні стани.

Факторами ризику розвитку лейкозу є:

  • Радіація. Люди, які зазнали впливу високих доз радіації, мають підвищений ризик розвитку різних форм лейкозів. В даний момент проводиться ряд досліджень, покликаних визначити ступінь впливу рентгенівського випромінювання (рентгенологічне дослідження і комп’ютерна томограма) на розвиток лейкозу;
  • Куріння підвищує ризик розвитку гострого мієлобластний лейкозу;
  • Бензин. Тривала дія парів бензину підвищує ризик розвитку хронічного чи гострого мієлобластний лейкозу;
  • Хіміотерапія. Онкологічні хворі, які отримують лікування спеціальними протираковими препаратами, мають підвищений ризик розвитку гострого мієлобластний або лімфобластного лейкозу;
  • Мієлодиспластичний синдром та інші гематологічні захворювання.

Наявність одного або навіть декількох факторів з перерахованих не означає, що людина захворіє на лейкоз. У більшості таких людей ніколи не відзначається розвиток характерних для лейкозу симптомів.

Симптоми

Симптоми лейкозу варіюють залежно від типу та перебігу захворювання. Лейкози класифікуються на 4 основних групи:

  • Гострий мієлобластний лейкоз
  • Хронічний мієлобластний лейкоз
  • Гострий лімфобластний лейкоз
  • Хронічний лімфобластний лейкоз

Крім того, протягом лейкозу в чому залежить від таких факторів, як вік хворого і причина, що призвела до захворювання.

Симптомами, спільними для всіх типів лейкозу, є:

  • Часті інфекційні захворювання
  • Простуда, лихоманка
  • Озноб
  • Втрата апетиту, виснаження, зниження маси тіла
  • Біль в животі
  • Збільшення лімфатичних вузлів
  • Загальне нездужання
  • Часті болі в кістках та суглобах

Ранні симптоми лейкозу

Перші симптоми лейкозу є неспецифічними і можуть не сприйматися, як серйозне захворювання.

Початок лейкозу зазвичай нагадує застуду. Крім симптомів перерахованих вище, хворий відзначає появу висипу у вигляді невеликих червоних плям на шкірі і збільшення печінки або селезінки. Зазвичай цього достатньо, щоб звернутися за допомогою до лікаря. Характерними додатковими симптомами для лейкозу на даному етапі є анемія і підвищена пітливість.

Симптоми лейкозу у дітей

При постановці діагнозу гострий лейкоз симптоми у дітей проявляються по типу неврологічних розладів (сонливість, млявість, погіршення апетиту, недолік маси тіла), після чого стан дитини різко погіршується і розвивається характерна картина захворювання.

При підозрі на лейкоз у дітей симптоми можуть проявлятися у вигляді:

  • Блювоти
  • Втрати апетиту
  • Зниження маси тіла без видимої причини
  • Головного болю
  • Неконтрольованих припадків, супроводжуваних шкірними проявами (підшкірні крововиливи)

У деяких випадках відзначається збільшення печінки та селезінки, яке зовні проявляється випинанням і ущільненням живота.

Діти з лейкозом більшою мірою схильні до різних інфекційних захворювань, при цьому застосування антибактеріальних препаратів може не привести до поліпшення стану хворого.

Такі хворі більш важко переносять навіть дрібні подряпини і порізи. Кров згортається набагато довше, ніж у здорової людини, що призводить до частих кровотеч.

Якщо у дитини, хворої на лейкоз, з’явилися болі в суглобах і кістках, то це може вказувати на поширення ракових клітин в ці ділянки тіла.

Симптоми лейкозу у дорослих

Симптоми лейкозу у дорослих схожі з описаними вище симптомами у дітей. Лейкоз починається з грипоподібних проявів. Хворий схильний частих інфекційних захворювань, з’являється лихоманка, озноб, підвищена стомлюваність.

Часті інфекції є наслідком порушення функцій лейкоцитів. Патологічні імунні клітини, які продукують у великій кількості, є неактивними і не здатні адекватно боротися з вірусами і бактеріями, які надходять в організм. Накопичення таких клітин в червоному кістковому мозку є причиною зниження продукції тромбоцитів. В результаті їх нестача призводить до підвищеної кровоточивості і появі підшкірнихкрововиливів (петехіальний висип).

Симптоми гострого лімфобластного лейкозу на ранній стадії проявляються у вигляді ГРВІ (загальне нездужання, слабкість, лихоманка). Надалі з’являються характерні ознаки онкологічного захворювання. Біль у кістках і суглобах поступово посилюється і стає більш вираженою, ніж у дітей. Відзначається погіршення апетиту, зниження маси тіла і біль у животі через збільшення печінки і селезінки. У хворого збільшуються лімфатичні вузли. Їх пальпація може бути болючою. Також, підвищується кровоточивість з місць травм і порізів.

Симптоми лейкозу розвиваються залежно від місця накопичення патологічних клітин. У міру прогресування лейкозу з’являється мозкова симптоматика, що характеризується розмитістю зору, блювотою і вестибулярними розладами. У всіх хворих розвивається задишка, тривалі напади кашлю.

Симптоми гострого лейкозу включають:

  • Головні болі
  • Блювота
  • Сплутаність свідомості
  • Зниження тонусу м’язів, неможливість контролювати рухи кінцівок
  • Судоми

Залежно від поражаемого органу відзначаються ознаки ураження травної системи, нирок, легенів, серця і статевих органів.

Відмінністю гострого лейкозу є стрімкий розвиток симптомів і, як наслідок, швидка діагностика захворювання. У хворих на хронічний лейкоз симптоми проявляються тільки в пізніх стадіях, що обумовлює запізнілу діагностику. Грунтуючись на власному досвіді і на численних дослідженнях, дослідники з’ясували, що патологічні лейкоцити виявляються в крові пацієнтів уже за 6 років до розвитку клінічних проявів лейкозу.

Характеризують хронічний лейкоз симптоми розвиваються поступово, що робить дане захворювання несхожим на інші види раку. Початковими ознаками хронічного лейкозу є:

  • Часті інфекційні захворювання (зниження рівня гаммаглобулинов, відповідають за підтримання роботи імунної системи, призводить до розвитку її неспроможності і унеможливлює опір хвороботворним збудникам)
  • Кровоточивість, складно зупиняти кровотечі (через зниження кількості здорових тромбоцитів)
  • Збільшення селезінки
  • Почуття розпирання в шлунку, швидке насичення
  • Безпричинне зниження ваги

У хворих на хронічний мієлобластний лейкоз клінічні прояви розвиваються на більш пізніх стадіях. Серед них виділяють (на додаток до описаних вище):

  • Високий рівень лейкоцитів у крові та кістковому мозку
  • Підвищене потовиділення, особливо в нічний час
  • Головний біль, лихоманка
  • Блідість шкірних покривів

Єдиним ранньою ознакою хронічного лімфобластного лейкозу є підвищений рівень лімфоцитів в крові. У міру прогресування захворювання хворі відзначають погіршення самопочуття і збільшення лімфатичних вузлів.

При переході до більш пізніх стадіях до описаних симптомів приєднується анемія. Через недостатнє кількості вироблених антитіл до патогенних мікроорганізмів ризик розвитку інфекційних ускладнень значно підвищується. Ця стадія також характеризується збільшенням і відчуттям болю в області селезінки.

Патологічно високий рівень лейкоцитів може призвести до розвитку порушень зору (крововилив у сітківку), появі «дзвону у вухах», появі неврологічних змін, тривалої ерекції (пріапізм) і розвитку інсульту.

Лікування

Лікування лейкозу повинно проводитися тільки в спеціалізованих центрах лікарем, який має відповідний сертифікат. Якщо виконати дані правила не представляється можливим, лікуючий лікар повинен обов’язково обговорити і скласти план лікування спільно з таким фахівцем.

Вибір плану лікування залежить від типу лейкозу, віку пацієнта, наявності патологічних лейкоцитів у спинномозковій рідині, а також від проводилось раніше, лікування.

Методи лікування

До основних методів лікування лейкозу відносяться:

  • Хіміотерапія
  • Біологічний метод лікування
  • Променева терапія
  • Трансплантація кісткового мозку (стовбурових клітин)

Якщо захворювання діагностоване на пізніх стадіях, і у пацієнта відзначається збільшення селезінки, то додатковим методом лікування є видалення селезінки.

Лікування хворих на гострий лейкоз необхідно починати негайно. Мета терапії — досягнення ремісії. У подальшому, після зникнення клінічних проявів захворювання, пацієнт продовжує отримувати профілактичне лікування. Це називають підтримуючою терапією.

Хворі безсимптомним хронічним лейкозом можуть не потребувати негайного лікування. Таким пацієнтам призначається спостереження і ретельний моніторинг стану. Лікування починають при появі або погіршенні симптомів захворювання.

В даний час проводиться ряд великих клінічних досліджень щодо застосування нових методів і препаратів для лікування лейкозу. За бажанням пацієнта, він може взяти участь у дослідженні. Для отримання більшої інформації проконсультуйтеся з лікарем.

На додаток до основного курсу пацієнту може знадобитися прийом анальгетиків і інше симптоматичне лікування для боротьби з проявами захворювання, побічними ефектами хіміотерапії або нормалізації емоційного стану.

Хіміотерапія- найбільш поширений метод лікування лейкозу. Він передбачає застосування лікарських засобів для пригнічення росту або руйнування змінених ракових лейкоцитів. Залежно від типу лейкозу пацієнтові призначається одно- або багатокомпонентна хіміотерапія.

Введення препаратів може проводитися різними методами, в тому числі і безпосередньо в спинномозковий канал. Це може здійснюватися двома способами:

  • Спинномозкова пункція (введення лікарського засобу через спеціальну голку в нижній, поперекової, частини спинномозкового каналу)
  • Резервуар Оммайя — спеціальний катетер, встановлюваний в спинномозковий канал, кінець якого виводиться і зміцнюється на волосистій частині голови. Він дозволяє робити багаторазове введення препаратів без необхідності повторних пункцій спинномозкового каналу

Хіміотерапія проводиться у вигляді циклічних курсів: між курсами лікування обов’язково присутні відновлювальні паузи. Допускається проведення хіміотерапії амбулаторно або вдома (залежно від типу і методів введення ліків).

Нове слово в лікуванні лейкозу — спрямована терапія — це метод, при якому виробляється вплив тільки на патологічні клітини без нанесення шкоди здоровим тканинам організму. Перший дозволений метод спрямованої терапії отримав назву Gleevec.

Біологічні методи

Даний метод передбачає стимуляцію природних захисних механізмів для боротьби з раком. Залежно від типу лейкозу застосовуються:

  • Моноклональні антитіла (зв’язуються з патологічними лейкоцитами в крові та кістковому мозку і викликають їх загибель)
  • Інтерферон (натуральний препарат, гальмуючий зростання ракових клітин)
Променева терапія (радіотерапія)

Це метод, заснований на застосуванні високочастотного радіаційного опромінення для впливу на ракові клітини. У ході опромінення спеціальний пристрій посилає пучки крізь селезінку, мозок і інші частини тіла, де накопичуються лейкемоїдні клітини. Деякі пацієнти отримують опромінення всього тіла. Зазвичай тотальне опромінення проводиться перед пересадкою кісткового мозку.

Пересадка стовбурових клітин

Пересадка стовбурових клітин дозволяє проводити лікування підвищеними дозами хіміопрепаратів або посиленою радіотерапії. Після того, як були зруйновані і патологічні, і нормальні клітини, проводиться пересадка здорових стовбурових клітин в кістковий мозок. Надалі пацієнтові переливають стовбурові клітини через катетер, встановлюваний в крупну вену (на шиї або в області грудей). З пересаджених клітин розвиваються нові, здорові клітини крові.

Серед методів трансплантації виділяють:

  • Пересадку кісткового мозку
  • Пересадку стовбурових клітин периферичної крові
  • Переливання крові з пуповини (для дітей без відповідного донора)

Крім донорських можуть бути використані власні клітини хворого. Перед початком лікування проводиться забір стовбурових клітин з кісткового мозку пацієнта. Після проведення хіміо- або радіотерапії клітини розморожують і пересаджують назад пацієнтові.

Побічні ефекти лікування

Хіміотерапія Побічним ефектом хіміотерапії є пошкодження:

  • Клітин крові. Результат — підвищення частоти інфекційних захворювань, кровточівость, анемія;
  • Волосяних фолікулів. Хіміотерапія часто призводить до облисіння. Зазвичай волосся відростає заново, але можуть мати інший колір і структуру;
  • Клітин, що вистилають слизову кишечника. Результат — поява виразок на губах, нудота, блювання, погіршення апетиту.
Біологічні методи Біологічні методи можуть викликати грипоподібні симптоми, висипи, свербіж шкіри.
Радіотерапія Наслідками радіотерапії є: відчуття втоми, почервоніння, сухість шкіри.
Трансплантація стовбурових клітин Найбільш важким ускладненням є реакція «трансплантат-проти-господаря». Цей стан виникає у пацієнтів, які отримали донорські стволові клітини. Воно проявляється гострим незворотних ураженням різних органів, у тому числі печінки, шкіри і шлунково-кишкового тракту. Ефективність лікування даного стану не перевищує 10-15%.

Решта наслідки залежать від області опромінення.

Підтримуюча терапія

Як сам лейкоз, так і його лікування можуть викликати різні серйозні проблеми зі здоров’ям. Для контролю даних проявів і поліпшення якості життя хворим призначається підтримуюча терапія. Вона включає застосування:

  • Антибактеріальних препаратів
  • Антианемічного лікування
  • Переливання препаратів крові
  • Стоматологічного лікування
  • Спеціального харчування

Прогноз

В цілому, п’ятирічна виживаність збільшилася в чотири рази в порівнянні з показниками 1960 рік (від 14% до 59,2%). П’ятирічна виживаність за типами лейкозів складає:

  • Гострий лімфобластний лейкоз — 68,8%
  • Хронічний лімфобластний лейкоз — 83,1%
  • Гострий мієлобластний лейкоз — 24,9%
  • Хронічний мієлобластний лейкоз — 58,6%

П’ятирічна виживаність дітей з гострим лімфобластний лейкоз складає більше 85% і продовжує підвищуватися з кожним роком. Зараз вважається, що діти, які перенесли лейкоз і досягли одужання, мають позитивний прогноз, оскільки ймовірність рецидиву даного виду раку через такий проміжок часу наближається до нуля.

П’ятирічна виживаність дітей з гострим мієлобластний лейкоз також продовжує поступово підвищуватися, і на даний момент складає 60-70%.

Показники виживаності хворих із хронічним лейкозом менш достовірні, так як деякі пацієнти живуть з таким діагнозом протягом тривалого часу. П’ятирічна виживаність при даному типі лейкозу становить, за різними даними від 60% до 80%. Враховуючи нещодавнє поява нових ліків для лікування лейкозу, в наступні роки показники виживаності значно підвищаться, але на даний момент немає достовірних даних, що підтверджують це твердження.

Post Comment