Туберкульоз — це інфекційний процес, який не втрачає своєї небезпеки протягом тисячолітньої історії людства, поступаючись за значущістю, хіба що чумі і холері.


Якщо в період 70-80 років радянській медицині вдалося утримувати процес захворюваності та лікування під контролем, то з розвалом профілактичної системи радянської охорони здоров’я, посиленням міграційних процесів та більшою відкритістю пострадянського простору ситуація помітно погіршилася.

Сьогодні вже не доводиться заспокоювати себе думками про те, що туберкульоз — це захворювання асоціальних верств населення. Статистика захворюваності свідчить, що будь-яка людина, не залежно від свого достатку і характеру харчування, маючи похибки в імунному захисті, має всі шанси захворіти на туберкульоз.

При цьому з’явилася тенденція, при якій зрівнялися шанси у бідних і багатих. Нерідко молоді цілком забезпечені мами, ослаблені після пологів, звертаються з приводу легеневих проблем, які при обстеженні виявляються тією або іншою формою туберкульозу.

Тобто на сьогодні ситуація щодо захворюваності скотилася приблизно на рівень початку 20 століття, коли інтелігентна середу хворіла на туберкульоз нітрохи не рідше, ніж міські люмпени. На сьогодні у світі туберкульозом вражені близько 60 мільйонів чоловік.

Проблеми сучасної фтизіатрії

Домігшись цілком відчутних результатів у стримуванні туберкульозу в другій половині 20 століття, фахівці, що займаються цією інфекцією (фтизіатри) вже з кінця дев’яностих почали стикатися з проблематикою, що раніше вважалася закритим питанням.

Хворий на відкриту форму туберкульозу (бациловиділювачів) на рік в самому штатному режимі здатний заразити від 15 до 20 осіб, які не проживають з ним в одному житловому приміщенні і не контактують близько. Тобто, в транспорті, в магазині, на робочому місці.

Що було і що зараз

З урахуванням цього в радянський період фтизіатрія в місцях ув’язнення носила примусово-каральний характер, лікування хворих проводилося обов’язково і тривало (при необхідності під контролем дільничного міліціонера) і після звільнення хворого, тобто за місцем його проживання. Хворому відкритою формою покладалися зайві квадратні метри для зниження ризиків для тих, хто проживав разом з ним (і метри ці зі скрипом, не завжди, але вдавалося).

На сьогодні ніхто не може змусити громадянина лікуватися в примусовому порядку від туберкульозного процесу. Людина з власної волі може перервати терапію, коли вважатиме за потрібне. Навіть якщо фтизіатрична допомогу в місцях позбавлення волі пацієнтові і опинялася (що сьогодні не завжди і не скрізь), то після він може відмовитися від продовження лікування.

Використання деяких препаратів від туберкульозу для лікування інших захворювань

Зітхнувши полегшено після впровадження протитуберкульозних препаратів, які давали високий відсоток вилікування, фтизіатри явно поквапилися. На сьогодні більшість застосовуваних засобів вже не дають таких блискучих показників, у зв’язку з пристосуванням до них збудників хвороби.

Рифампіцин — свої п’ять копійок додає звичка деяких лікарів або пацієнтів вдаватися до протитуберкульозних засобів для лікування інших інфекцій. Так, пролікувавшись пару раз від стафілококового фурункульозу рифампіцином, про протитуберкульозному дії цього препарату можна забути.

Фторхінолони — на всіх кутах фтизіатри волають до розуму фармакологічних компаній, наполягаючи на збереженні фторхінолонів в групи резервних антибіотиків. За щастя, в нашій країні їх хоча б настійно не рекомендують застосовувати в дитячій практиці. Тим не менш, часто-густо лікарі та фармацевти рекомендують при самих неважких інфекціях, все ще чутливих до цефалоспоринів, пеніцилінів або макролідів саме фторхінолони, як більш ефективні (і дорогі) кошти. Комерційна вигода, прагнення гладесенькі вилікувати інфекцію, веде до страшних наслідків, залишаючи в майбутньому людини без будь-яких шансів.

Проблема стійкості мікобактерій

Проблема стійкості не обмежується поступової приспосабливаемостью мікобактерії туберкульозу до відомих антибіотиків. На сьогодні вже реальністю стали випадки, коли людина заражається вже стійкою бактерією. Тобто не саме в організмі даного пацієнта бактерія придбала стійкість, а вже прийшла до нього спочатку стійкою. Саме цим сумним фактом пояснюються ліжка в протитуберкульозних стаціонарах, на яких лежать фактично смертники, яким допомогти кардинально нічим не можна, а можна лише полегшити їхні страждання.

Крім того, фтизіатри рідко стикаються з проблемою важкої переносимості лікування хворими на туберкульоз. Протитуберкульозні препарати вельми токсичні і на сьогоднішній день через масову алергізації населення (в т.ч. лікарської) і наявності у хворих протипоказань до застосування того чи іншого протитуберкульозного препарату, затягується курс лікування і знижуються шанси хворого на повне одужання.

Збільшення числа деструктивних форм

Це ще одна особливість сучасного туберкульозу. Ще якихось 30-40 років тому каверни і фібринозний розпад легенів було неможливо показати студентам в диспансерах або стаціонарах. Сьогодні деструктивний туберкульоз — не рідкість. Також варто відзначити, що ВІЛ інфіковані в нашій країні найчастіше гинуть саме від туберкульозу.

Труднощі діагностики

Туберкульоз дуже підступне, важко діагностується захворювання, оскільки деякі його форми не рідко маскується під інші патології (див. Симптоми туберкульозу легенів). Особливо важко піддаються діагностиці позалегеневі форми туберкульозу, симптоми яких нічим не відрізняються від неспецифічних запальних процесів інших органів (нирки, суглоби, хребет, лімфатичні вузли, статеві органи та ін.), Інструментальні методи діагностики не вказують на туберкульозний процес з 100% точністю, медики загальної лікувальної мережі позбавлені додаткових методів специфічної діагностики і часто туберкульозної настороженості.

Дитяча фтизіатрія також має масу проблем

Величезно число тубінфікованих дітей, батьки яких в категоричній формі відмовляються від превентивного лікування, які відвідують дитячі садки та школи. У який момент у дитини з гіперергіческій пробою Манту з’явиться розгорнута картина туберкульозного процесу, сказати не може ніхто. Скільки часу пройде до моменту звернення до фтизіатра, постановки діагнозу та ізоляції малюка від собі подібних — теж справа випадку.

БЦЖ щеплення

Істерія, розгорнута навколо прищепних кампаній — це ідіотизм. БЦЖ робилося, робиться і буде робитися усіма розумними педіатрами дітям розумних батьків. Ніхто не закликає до поголовного вакцинированию всіх новонароджених без розбору.

Є певні протипоказання і певні категорії дітей, яким щеплення не повинна ставитися в перші дні після народження. Для таких дітей є дитячий фтизіатр і імунологічна комісія, які дають свої рекомендації по термінах і правилам щеплень.

Але для здорової дитини, в сім’ї якого немає на даний момент хворих на туберкульоз, БЦЖ — це реальний шанс, зіткнувшись з туберкульозною інфекцією, що не поповнити ряди безнадійно хворих, відбувшись в гіршому випадку легкою формою хвороби. Не потрібно сподіватися на те, що в минулі часи ніяких щеплень дітям не ставили.

  • По-перше, тоді працював природний відбір, і виживали тільки найсильніші із заможним імунітетом,
  • По-друге, захворюваність на туберкульоз серед дітей не можна навіть близько порівнювати з пізнім радянським та й навіть теперішнім часом.

А тепер, власне, про туберкульоз.

Збудник

Мікобактерія туберкульозу називається ще паличкою Коха або туберкульозною бацилою, бо на паличку вона і схожа. Вона повільно зростає на твердих поживних середовищах, зате швидко утворює на поверхні рідини плівчасті освіти. Ніяких токсинів бактерії не виділяють, тому момент інфікування ними цілком може пройти непомітно без ознак інтоксикації.

У міру того, як палички розмножуються і накопичуються в організмі, з’являється алергічна реакція на них при введенні туберкуліну (позитивна чи гіперергічна проба Манту). Якщо клітку мікобактерії з’їсть лейкоцит-макрофаг, то вона цілком може пожити всередині нього, а потім вийти в кровотік і викликати туберкульозний процес. Також, аналогічно хламидиям, мікобактерії перетворюються в L-форми, які, не розмножуючись, існують вегетативно всередині клітин.

Мікобактерії у зовнішньому середовищі

Інфекційний агент стійкий майже до всіх факторів зовнішнього середовища:

  • У воді бактерії можуть жити по півроку
  • На сторінках книг — близько 3 місяців
  • При кімнатній температурі при вологості більше 70% мікобактерія може жити близько 7 років.
  • Якщо в пилу міститься висохла мокрота хворого, що виділяє бактерії, то вони живуть ще близько 12 місяців.
  • У вуличному пилу при розсіяному освітленні — 2 місяці, в землі — до півроку.
  • У сирому молоці хворих корів палички живуть по 2 тижні, в сирі і маслі до 12 місяців.

Коли паличка Коха гине в зовнішньому середовищі?

  • Палички Коха погано переносять тільки ультрафіолет — бактерицидні лампи вбивають їх за 2-3 хвилини, а прямі сонячні промені за 2:00.
  • При кип’ятінні в засохлої мокроті загибель мікробів настає через півгодини, у вологому — через 5 хвилин.
  • За 6:00 можна вбити бактерії хлорсодержащими дезініфіцірующімі засобами.

Шляхи передачі туберкульозу

Основна маса заразилися отримує мікобактерії аерогенним шляхом від людей з туберкульозом.

  • Або повітряно-крапельним від хворої людини (при розмові, чханні, кашлі), або повітряно-пиловим, вдихаючи збудника разом з пилом.
  • Контактно-побутовий шлях (при загальній посуді, засобах гігієни, постільна білизна, рушники) також не втрачає актуальності.
  • Харчовий шлях, званий також аліментарним, реалізується через продукти харчування або воду, інфіковані хворими людьми або тваринами (частіше великою рогатою худобою). Але сьогодні рідкісні випадки зараження від хворих корів: некип’ячене молоко і молочні продукти домашнього виробництва.
  • До рідкісних шляхах інфікування також відноситься трансплацентарний від матері до плоду.
  • Контактно можуть заражатися маленькі діти, у яких проникнення мікобактерій можливо через кон’юнктиву очей.

Вище ризик заразитися від людини, що виділяє мікобактерії, нижче — від хворого позалегеневими формами туберкульозу. Чим довше людина перебуває в присутності мікобактерій і чим вище їх концентрація у вдихуваному повітрі, пилу, воді або їжі, тим вище ймовірність інфікування.

Збудника в організмі захоплює лейкоцит-макрофаг. При цьому факт інфікування не означає розвиток хвороби. Завдяки пасивному (після БЦЖ) або власним імунітету людина всього лише носить в собі мікобактерії. Тільки при збоях в імунному захисті починає розгортатися запальний процес.

Чи передається туберкульоз через дверні ручки?

Заразитися туберкульозом, схопившись за дверну ручку після того як їй скористався хворий, можна, тільки якщо на ручці лежить щільний шар пилу. Хворий виділяє бацили Коха і покашляв безпосередньо на ручку перед тим, як Ви за неї взялися. В інших випадках такий шлях зараження прагне до нуля.

Також малоймовірним буде зараження при рукостисканні (виключаючи випадки, коли бациловиділювачів покашляв в кулак, а Ви, поручкався з ним, інтенсивно вдихали, піднісши свою руку до носа або рота). В цілому ж, непогано взяти за правило хоча б інколи обробляти місця загального користування (у тому числі, дверні ручки) хлорсодержащими миючими засобами. До речі, спирт і кислоти на мікобактерії не діють. Крім хлорки для дезінфекції можна користуватися перекисом водню.

Що відбувається після зараження?

Найчастіше інфікування відбувається в дитинстві, але деякі люди можуть інфікуватися вже в дорослому віці. Так як основний шлях зараження — аерогенний, то найчастіше паличка потрапляє в легеневу тканину безпосередньо під плевру. Тут вона викликає вогнище сирнистийнекрозу, величиною від шпилькової головки до вишні. Вперше цей елемент запалення описав празький професор Гон, на честь якого описане і назвали вогнищем Гона.

Так як в більшій частині випадків імунна відповідь на мікобактерію є, вогнище поступово закривається, просочується солями кальцію і перетворюється на Петрифікати (дрібний камінчик). Такі камінчики часто-густо знаходять під час розтинів у людей, не хворіли на туберкульоз і померлих від інших причин. Це підтверджує високу інфікованість туберкульозом населення, а також залежність початку клінічних проявів і розгорнутої хвороби від стану імунної захисту. Тобто чи розвинеться захворювання після зараження чи ні залежить від стану імунітету інфікованого.

Закритий туберкульоз: як передається

Про закритому туберкульоз говорять, коли немає виділення мікобактерій у зовнішнє середовище. При цьому закритою формою туберкульозу захворює людина, заразішійся будь-яким з можливих шляхів (найчастіше аерогенним або контактно-побутовим, рідше-харчовим). Сам хворий заразити нікого не зможе до того моменту, поки його форма захворювання не призведе до деструкції ураженого органу (частіше легені) і не викличе виділення паличок Коха в зовнішнє середовище з мокротою, сечею, сльозами.

Відкритий туберкульоз: як передається

Зараження відкритим туберкульозом відбувається, як і закритим. При цьому хворий виділяє у зовнішній світ мікобактерії і небезпечний для оточуючих. При посівах мокротиння в аналізі виявляються палички Коха. Так хворі на відкриту форму туберкульозу легенів зазвичай заражають близьких родичів, колег або знайомих великою кількістю мікробів з високою вірулентністю, результатом чого стає розвиток первинного туберкульозного комплексу.

У висновку: туберкульоз — це небезпечне захворювання з декількома шляхами зараження, повністю виключити контакт з якими сьогодні практично неможливо. Саме тому боротьба з туберкульозом повинна бути спрямована в першу чергу на зміцнення імунної відповіді організму.

Post Comment